Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Українські Політичні партії та организации на Україні кінця XIX початок XX століття





Скачати 22.73 Kb.
Дата конвертації05.03.2018
Розмір22.73 Kb.
Типреферат

РЕФЕРАТ

на тему:

"Українські Політичні партії

та организации на Україні

кінця ХІХ - початок ХХ століття "


Українці, аналогічно росіянам та іншім народам імперії, такоже порінулі в по-
літічну діяльність, что характерізувала 1890-ті та початок 1900-х років. З одного
боці, це Було їхнім реагуванням на репресії 1880-х років, а з Іншого - перед ними
стояв надіхаючій приклад нового пожвавлення й свіжіх Ідей, что зароджуваліся
в середовіщі российских радікалів. Ще одним важлівім стимулом стала з'явилася но
вого поколение українських діячів, Які Вже НЕ Ваган относительно власної национальной
належності й гордо називали себе «національне свідомімі українцями», войовнічо
вімагаючі для свого народу національніх прав, Політичної свободи й соціальної
справедлівості.

ЦІ «Нові» українці були в основном студентами, й Особисті контакти между собою
смороду зав'язувалі в гімназічному та універсітетському колі, де й вінікалі подивись,
котрі Згідно штовхалі їх до актівної опозиції царатові. Кар'єра українського діяча
Звичайно являла собою таку схему. Спочатку юнак, что Навчався в гімназії, знайо-
мівся з «підрівнімі» ідеямі, ліберальне настроєній викладач давав Йому контра-
бандну літературу й запрошував до участі в таємних діскусійніх гуртка. В уні-
версітеті такий юнак вступав до української громади; деякі з них, например київська
чи Петербурзька, налічувалі сотні Членів. У громаді студент осягав цілий ряд ідеоло-
гій, входив до кола відоміх діячів и нерідко починаю займатіся нелегальних діяль-
ністю, например, публікацією й Поширення антіцарістської літератури.

Конфлікти з УРЯДОМ дедалі более радікалізувалі студентів. Так, у 1901 р. уряд
сіломіць віддав у солдати 183-х студентів-активістів Київського університету. це
віклікало Масові страйки солідарності по всій Україні та прізвело до віключення з
університету великого числа студентів, много з якіх дійшлі висновка, что Єдиним
виходом для них Було дива революціонерамі. Чима студентів, звісно, ​​Ніколи НЕ
брали участия в радікальній ДІЯЛЬНОСТІ або відходілі від неї, закінчівші навчання.
Однако Важко Було найти среди украинских політічніх провідників таких, хто НЕ
завоювала Собі популярності спочатку як студентський актівіст б або не БУВ членом
студентських громад, что слугувалі ПЕРВИННА будівельним матеріалом для укра-
їнськіх політічніх ОРГАНІЗАЦІЙ.

Перша організована з'явилися ціх молодих «свідомих» українців відбулася у 1891 р., Коли група студентів на чолі з Іваном липою, Борисом Грінченком та Миколою Міхновського зібралася на могилі Тараса Шевченка й створі «братство Тарасівців».
Занепокоєне тім, что краща українська молодь уходит в російські революційні органі-
зації, братство вірішіло создать український рух як альтернативу російському ра-
дікалізму и російській культурі Взагалі. Воно зав'язав контакти зі студентських
групами в Києві, Одесі, Полтаві та Чернігові й Почаїв організовувати лекції, поста-
новку п'єс, свята на честь Т. Шевченка. Деякі з ціх груп прієднуваліся до відавні-
чого товариства, что Складанний з почти 80 осіб, в основном вчителів початкових
шкіл, основною метою которого Було Поширення среди студентов и селян української лі-
тературе. Липа та его однодумці, кроме того, закликали українських письменників на-
слідуваті у своих творах ЄВРОПЕЙСЬКІ зразки вместо российских.

Альо найвідатнішім досягнені братства стала Публікація в 1893 р. у львівській газеті «Правда» его славнозвісного кредо - «Декларації віри молодих українців». Цей рішучій документ, пройнятій наступальнім націоналізмом, дошкульно критикувалися українофілів за їхню інтелектуальну залежність від російської культури.

Его авторизованого впевнена проголошувалися про свой Намір стати тім, ким Ніколи
НЕ Було старше поколение, тобто Істинно-русски інтелігенцією. На доказ своєї
«Українськості» смороду зобов'язували розмовляти Виключно українською мовою, ви-
ховуваті в «Українському Дусі» своих дітей, Вимагати викладання в школах україн-
ської мови й при Кожній нагоді боронити українську справу. У царіні політики
їхньою метою Було цілковіте Визнання українців як окремий народу в межах демо-
кратічної федератівної России. Однако, несмотря на всі ЦІ сміліві Ідеї та актівізацію куль-
турної ДІЯЛЬНОСТІ, братство домоглося незначна конкретних результатів и не-
баром розчин в других українських політічніх угрупованнях.

Урешті-решт глухий гомін невдоволення, з'явилися новостворене груп, а такоже
зростання чісельності учасников громад заставил старших діячів українського
руху по трівалій перерві 1880-х років знову діяті. У 1897 р. з ініціативи Антоновича
й Кониського смороду вірішілі утворіті підпільну організацію, что об'єднала б усіх ук-
раїнськіх активістів імперії. Внаслідок цього постала «Українська загальна орга-
нізація »(УЗО), что являла собою федерацію около 20 громад, багатьох студент-
ських груп та окремий осіб на чолі з консультативним комітетом у Києві. за да-
ними таємної полиции, активних Членів организации налічувалося около 450, 100
з них діялі в Києві. Як завжди, одним Із дере кроків цієї организации стала
спроба Надрукувати у прессе «Послання до українців». Це стало, зокрема, причиною
Заснування в Києві кніговідавніцтва УЗО й книгарні. Вона кож улаштувала свят-
кування річніць народження Т. Шевченка та других видатних українських письмен-
ників, что спріяло піднесенню морального духу українців. особливо Прапора
були Святкування ювілеїв 1. Котляревського в 1903 р. та М. Лисенка у 1904 р., в якіх
взяли участь кілька тисяч представителей української інтелігенції, в тому чіслі Із За-
хідної України. Для допомоги тім, хто зазнаватися переслідувань полиции за українську
патріотічну діяльність, УЗО заснувала Спеціальний фонд. З'явилися УЗО свідчіла про
ті, что старше поколение українців усвідомлювало необходимость самоорганізації,
Проти характер ее ДІЯЛЬНОСТІ Вказував на небажаним відмовітіся від культурніцтва
й перейти до Політичної роботи. Відтак напрікінці XIX ст. українці все щє не малі
того, что Вже малі інші меншості, скажімо, євреї та поляки, - тобто Політичної
партии.

Революційна українська партія (РУП). І знову самє в Харькове ініціатіву взяла
група студентів, до якої входили Л. Матусевич, Юрій Коллард, О. Коваленко та
сині кількох старих українофілів - Дмитро Антонович, Михайло Русов, Д. По-
знанській. У січні 1900 р. смороду заснувалі Революційну українську партію - тісно
згуртовану конспіратівну групу. Метою цієї Першої у Східній Україні Політичної

партии Було об'єднання різніх поколінь и класів у борьбе за національні права й
соціальну революцію. Особливо прихильно відгукнуліся на ініціатіву Харківської
групи студенти. До 1902 р. діяло Вже Шість ОРГАНІЗАЦІЙ - у Києві, Харькове, Полта-
ві, Лубнах, Прилуках и Катерінославі, коордінованіх центральним комітетом.
До партии такоже входило много менших груп студентів гімназій та УНІВЕРСИТЕТІВ.
Для полегшення реализации видавничої програми, что становила обов'язкову складових
ДІЯЛЬНОСТІ партии, були засновані Закордонні бюро у Львові - в Галичині та Чернів-
цях - на Буковіні. РУП публікувала два періодичних видання - «Гасло» та «Селя-
нин », Які Таємно провозити до Російської України й ставили Собі за мету політі-
зувати селянство.

Незабаром партія наштовхнулася на перешкоду - власне тоді, коли вона вда-
лася до спробую чіткіше сформулюваті свою програму. З самого качана постала про-
блема: що з революційної точки зору заслуговує на більшу Рамус - національне
чи соціально-економічне питання? Спочатку з опублікованого партією памфлету «Са-
мостійна Україна »(автор - палкий націоналіст Микола Міхновський) віплівало,
что національне питання прівертало до себе велику Рамус ее Членів. Проти Згідно,
з метою Поширення своих вплівів поза Межі первинного ядра «свідомих українців»
на селянство, РУП дедалі Частіше звертайте до соціально-економічних вопросам.
До того ж много ее Членів стали ня позіції марксизму, поступово перетворюючі
партію на соціально-демократичну організацію.

У ході ціх змін между членами РУП вінікла напруженість. Більшість на чолі з Ми-
колою Поршем и его товаришами Володимиром Винниченком та Симоном Петлю-
рою вважаю, что ця організація має буті національною партією, до якої входили б
Виключно українці и яка поєднувала б націоналізм Із марксизмом. Інші ж (головні
віразніком їхніх поглядів виступали Мар'ян Меленевській) Хотіли, щоб РУП відкі-
нула свою національну орієнтованість, ставши Автономної організацією Російської
соціал-демократичної партии, что представляла б усіх робітніків України, Незалежності
від їхньої національності.

Тепер слід коротко Зупинити на фракціях. Радикально настроєна інтелігенція
вела запеклася боротьбу з Царське самодержавство, Пожалуйста перешкоджало форму-
ванню атмосфери толерантності, необхідної для відкритого й спокійного Обговорення
різноманітніх думок. Ця боротьба не давала розвинутися таким західноєвропей-
ським засадам, як мистецтво політічніх компромісів и правления більшості. Відтак
на всех ділянках революційного руху Поширення явіщем стала фракційність. коли
одна група революціонерів НЕ погоджувалася з іншою, вона, як правило, Залишайся
на своих позіціях, фанатично звінувачуючі ідеологічніх опонентів у кращий віпад-
ку в дурості, а в гіршому - в реакційності. Тоді, впевнена в життя без правоті, ця група
рвала зв'язки з первинного організацією й засновувала Власний фракцію. часто пре-
зірство до колішніх товаришів Було таким же сильним, як и ненависть до Царське
режиму.

Українці не є собою якогось вінятку в Цій Тенденції, про что свідчать розкол, Які вініклі в РУП. У 1902 р. під Вплив націоналістічніх настроїв Міхнов-
ського від партии відкололася невелика група й заснувала кріхітну за чісельністю
Українську національну партію. Через два роки з РУП Вийшла значний частина ее чле-
нів, что підтрімувалі Меленевського, й прієдналася до российских соціал-демокра-
тів. Фракція Меленевського (вона називається «Спілка») мала за мету перетворі-
тися на Марксистська партію на Україні у складі російської организации. Ті, що
лишилися в РУП, перейменувалі собі на Українську соціал-демократичну робіт-
ничу партію й надалі намагались поєднуваті марксизм и націоналізм.

Характерним аспектом ДІЯЛЬНОСТІ РУП були ее стосунки з іншімі неукра-
їнськімі Марксистська партіями. У взаємінах Із російською соціал-демокра-
тичних партією українські марксисти нашли підтвердження своим давнім підоз-

рам - а самє того, что російські революціонері поділяють Із Царське УРЯДОМ
Схильність до централізму. Раз по раз, коли РУП намагались налагодіті з Ро-
сійською соціал-демократичною партією робочі стосунки, Обговорення тих чи других
вопросам всегда заходили в глухий кут через небажаним надаті українській органі-
зації автономного статусу. Зато з Польсько соціалістічною партією й особливо
з єврейськім Бундом РУП підтрімувала прекрасні стосунки. Це відбівалося у кри-
тіці з боку РУП діскрімінації євреїв в імперії, а такоже у підтрімці Бундом намагань
українців добитися автономії в складі Російської соціал-демократичної партии.

Помірковані. РУП НЕ лишь поклала початок іншім партіям, а й заставил помірко-
ваних українців, об'єднаних в УЗО, до Кроку, которого смороду Довго Унікал.У 1904 р.
з ініціативи Євгена Чикаленка УЗО проголосувала за превращение на ліберальну
партію, что ставила метою встановлення Конституційного правления, проведення з-
ціальніх реформ, здобуття повну національніх прав для українців у межах Федера-
тівної Російської РЕСПУБЛІКИ. Зробити цею крок значний мірою штовхалі побою-
вання, что молоді, радикально настроєні соціалісти, підпорядкувавші Собі україн-
ський рух, спрямують его в таке річіще, де буде Важко плівті респектабельним
Професор, Урядовим чиновникам та Земцов. Як и належало чекати, вокруг цього
стали вінікаті ідеологічні сутички й фракційні розкол. Щоб заспокоїті своих
лівіх Членів, ліберальна партія перейменувалася на Українську радикально-демо-
кратічну партію. Альо несмотря на зміну назви вона за суттю позбавляє ліберальною пар-
тією, дуже подібною до российских кадетів.

Таким чином, до 1905 р. український рух значний зріс. У ньом розвінувся цілий
ряд партій, что пропонувалі широкий діапазон способів вирішенню національніх,
політічніх та соціально-економічних проблем України. Альо всі ЦІ партии, Які Ранее,
Складанний в основном з інтелігенції, й между ними Постійно точіліся чвар. До того ж,
оскількі почти вся українська інтелігенція Тримай лівіх поглядів, консерватів-
на точка зору в Українському політічному спектрі НЕ булу уявлення, что зму-
Шува українців відповідніх Переконаний вступаті до российских консервативних
партій. Альо несмотря на всі ЦІ Недоліки НЕ підлягало сумніву, что український рух Нарешті
Вийшов за Межі культурніцтва, вступивши в нову, політічну стадію свого розвитку.

У 40-х роках XІX сторіччя в Україні оформлюються два головних напрямки соціально-Політичної думки: Ліберально-демократичний та революційно-демократичний.

До Ліберально - демократичного належали М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, М.Драгоманов. До революційно-демократичного - Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка та ін.

Ліберальні Ідеї в Україні НЕ малі такого розвитку як в странах Західної Європи. Повільне сприйняттів ліберальніх Ідей по-русски інтелігенцією та Українським суспільством обумовлювалась наявністю авторитарного типу політічного режиму в Україні, жорстока придушенням проявів національно-визвольного руху и внаслідок того - засилля та популярністю радикальних течій.

Сучасна політологія вірізняє две Спроба рецепції лібералізму в Україні. Перша з них булу пов'язана з намаганням відомого українського публіціста, історика, філософа М.Драгоманова (1841-1895 рр.) Перенести західні ліберальні Ідеї в українське середовище. У своих головних Праця «переднє слово до« Громади »(1878 р.),« Лібералізм и земство в России »(1889 р.),« Листи на Наддніпрянську Україну »(1893 р.) ВІН намагався поєднаті ідею ліберальної демократії з ідеєю небезпеки у розвитку унітарніх державних бюрократично структур, альтернативу якіх бачив у сполученні Принципів класичного ліберального парламентаризму та федерального державного устрою. Крітікуючі абсолютізацію інтересів трудового народу, М.Драгоманов, водночас продовжував народніцько-демократичну традіцію під прапором громадівства. Метою перевлаштування Суспільства ВІН проголосує «безначальство» - анархосоціалізм прудонівського зразки. За думкою М.П. Дрогоманова гарантією прав особистості может буті только вільна самоврядована «громада». Федеративного союзу таких громад є альтернативою унітарнім бюрократично структурам держави.

Суть Концепції, віробленої Драгомановим, пролягав у забезпеченні національніх інтересів України через констітуційно-правову реорганізацію России, Надання твердих гарантій констітуційніх прав громадян, права самоврядування для окрема регіонів и національностей та забезпечення вільного розвитку української культури.

ВІН принципова та послідовно виступала проти будь-якої тіранії та диктатури, будь вона монархічно-бюрократичного або революційного походження. Смороду обідві засновані на унітарно-демократичних структурах влади та несумісні Із правами людини та свободою народу. Драгоманов рішуче засуджував Ідеї українського націоналізму, державного сепаратизму. ВІН вважать, что політична и національна автономія можлива и без національно-державного відокремлення від России.

Друга спроба переносу ліберальніх Ідей на український грунт мала в основном космополітічне забарвлення и виявило в ДІЯЛЬНОСТІ представителей російської ліберальної течії в Україні кінця ХІХ - поч. ХХ ст. В цей час Поширення ліберальніх Ідей в Нашій стране спріялі окрім М.Драгоманова, Б.Кістяківській (1863 - 1920 рр.), М.Туган-Барановський (1871 - 1919 рр.), М.Ковалевській (1871 - 1916 рр.) Та ін.

Серед головних Ідей українського лібералізму можна назваті Такі:

* Існування демократичної держави можливе лишь за умови Політичної свободи;

* Головні цінністю у суспільстві є людина Незалежності від статусу;

* В системе політико-економічних категорій центральною є приватна власність;

* Визнання верховенства права в суспільному жітті;

* ПРІОРИТЕТ загальнолюдського цінностей над соціально-класового чи Національними;

* Децентралізація держави та місцеве самоврядування; популярізація етичним засідок Політичної ДІЯЛЬНОСТІ.

Політичним ідеалом революціонерів-демократів булу демократична українська держава, но цею ідеал, на їх мнение, Неможливо без перемоги соціалізму в других странах, дере за все, в России. Тому національне та соціальне визволення українського народу смороду пов'язували з революцією яка прізведе до Суспільства без ЕКСПЛУАТАЦІЇ и суспільної нерівності усіх народів России.

Основні Ідеї української Політичної думки Набуль розвитку у творчості видатних вченого, енциклопедист, історика М.С.Грушевського (1866 - 1934 рр.). Его Політичні Ідеї базуються на двох принципова моментах: представніцькій системе правления та шірокій децентралізації держави на грунті национальной та регіональної автономії.

Політичні погляди Грушевського були продовження демократичних традіцій Політичної думки України ХІХ ст. ВІН вважать, что создание держави винне буті делом самого народу. Держава має захіщаті Захоплення мас, Забезпечувати Їм свободу, рівноправність, справедливість. Державний устрій має буті принципова новим, без абсолютизму и централізму влади. Майбутнє українського народу та его держави Грушевський бачіть як его національне визволення, создание власного демократичного автономного державного самоврядування та об'єднання з такою ж демократичною Россией, Якою вона теж має стати внаслідок СОЦІАЛЬНИХ Перетворення.

Орігінальністю відзначаються и наукові розробки, что Нарівні з М.Грушевського здійснювалі у 1918 - 1939 роках Р.Лащенко (1878 - 1929 рр.) Та С.Шелухін (1864 - 1939 рр.). У своих Працюю смороду обгрунтовувалі можлівість и доцільність федеративного або конфедеративного об'єднання з тимі країнамі, з Якими Україна всегда підтрімувала історичні зв'язки, зокрема, с Россией (Лащенко) та Чехією, Словенією, Сербією, Хорватією (С.Шелухін).

Стріжневімі засадами у світоглядній платформі вчених-народніків були: народоправство; егалітарізм та ідея безкласової української нації; розуміння народу як теріторіальної, а не етнічної одиниці; ПРІОРИТЕТ прав народу перед правами держави.

У 30 - 50-х рр. соціалістічні Ідеї немарксістського характеру в еміграції намагались розвіваті В.Винниченко (1880 - 1951 рр.) та І. Багряний (1906 - 1963 рр.). В.Винниченко у життя без головній праці «Конкордизм» спробував обгрунтувати новий Суспільний лад, Який має поєднуваті Кращі здобуткі комуністичної та капіталістічної систем. Це БУВ перший український варіант доктрини конвергенції двох протилежних систем, яка булу вісунута на Западе только у 50 - 60-х р. І.Багряній вважаю, що треба відмовітіся від тоталітаризму у всех его виглядах та переорієнтуваті свою діяльність на засвоєння та Поширення демократичних Ідей.

В кінці XІX ст. в России та на Україні з'являється Марксистська напрямок Політичної думки, Який БУВ уявлень творами Г.В.Плєханова (1856 - 1918 рр.), В.І. Леніна (1870 - 1924 рр.), П.Б. Струве (1870 - 1944 рр.), М.А.Бердяєва (1874 - 1948 рр.) Та ін.

Головне місце у Працюю, Які відносяться до цього часу, займає критика Ідей ліберального народніцтва, особливо, положення про самобутній шлях России до соціалізму. Смороду доводили, что країна ступила на шлях капіталістичного розвитку.

Російський марксизм з самого качана НЕ БУВ цільною та послідовною ідейно-Політичною течією. Дуже скоро его представник розподілілісь на Різні Політичні групи. Например В.І.Ленін ставши на чолі більшовіцької партии, Г.В.Плєханов ставши ідейнім лідером меншовіків, П.Б.Струве та М.А.Бердяєв перейшлі на Ліберально-демократичні позіції та ін.

Чи не булу послідовно Марксистська и така ідеологічна течія як ленінізм. «Руський марксизм» у форме ленінізму у значній мірі розвівався та діяв у рамках народніцькіх культурно-філософічніх та етичним традіцій та Принципів. Ленінізм, як и народніцтво Вихід з Ідей самобутні шляху России до соціалізму, а у політічніх діях ВІН орієнтувався на повстання, загарбання влади, диктатуру. Найбільш точно змістовній зв'язок ленінізму з народніцтвом вислови М.А.Бердяєв. ВІН Вказував, что у доктріні Леніна «відбулося непомітне з'єднання традіцій старої руської революційності, яка НЕ ​​Бажала допустіті капіталістічної стадії у розвитку России», что Ленін Створив еволюцію «в имя Маркса, но нема за Марксом» (Бердяєв М.А . Витоки і зміст російського комунізму. М., 1990 г.).

На початку XX ст. перед нашою Країною відкрілась перспектива переходу до правових, демократичних форм політічного життя, но цею шанс реалізуваті НЕ удалось. Демократичним нормам не Бажан слідуваті уряд. Чи не були зацікавлені у їх становленні и революціонері. Народ спочатку Мовчан, а потім ставши діяті по-своєму, в результате чого країна булу втягнена у Громадянська войну.

Друга половина ХХ ст. и далі візначається існуванням однієї Політичної сили - комуністичної партии, яка не впускає на політічну арену СРСР жодної Іншої Політичної партии.


Використана література

1. Гаджієв К.С. Введення в політичну науку. - М., "Логос", 1997.

2. Зеркин Д.П. Основи політології. - Р-на / Д, "Фенікс" тисячу дев'ятсот дев'яносто шість.

3. Політологія. Підручник. / Под ред. М.Н.Марченко, - М., Изд-во МУ, 1997..

4. Мальцев В.А. Основи політології. М., ИТРК РСПП, 1997..

5. Політологія. / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К .: Видавничий центр "Академія", 1998..

6. Мельник В.А. Політологія. - Мін., Вишейшая школа, 1996..

7. Енциклопедичний політологічній словник. - К., Вища школа, 1997..

8. Макарічев А.С. Постмодернізм і західна політична наука. // Соціально-політичний журнал, 1996, №3.

9. Фавр П. Політична наука у Франції. // Поліс, 1996, №6.


  • кінця ХІХ - початок ХХ століття "