|
Л.А. Захаров
Шістдесяті - початок сімдесятих років ХХ століття ознаменувалися тим, що багато прибережних держави стали вводити з власної ініціативи дуже широкі так звані виняткові економічні зони (ВЕЗ). Наприклад, 200-мильні зони ввели Нікарагуа (1965 р), Панама (1967), Еквадор і Аргентина (1968 г.); 130-150-мильні зони ввели Гана (1963 г.), Гвінея (1969 р), Габон, Мадагаскар (1973 г.). Ще раніше 200-мильні зони, які були оголошені територіальними водами, ввели Чилі, Перу (1947) і Гондурас (1951 г.). Лов в цих ВЕЗ судам іноземних держав на перших порах був практично заборонений. У зв'язку з таким розвитком подій керівництвом управління Заприбпромразведка і АтлантНІРО вже в 1973 році була організована експедиція в відкриту частину Північної Атлантики на БМРТ "Атлант". В результаті пошукових робіт виявлено великі промислові скупчення тупорилого макруруса на підводних горах хребта Рейкьянес і на півночі Північно-Атлантичного хребта (51о00 - 58о00 пн.ш.). Під час роботи цієї експедиції було відкрито кілька раніше невідомих підводних гір.
У 1976 році управління Заприбпромразведка, також на БМРТ "Атлант", організувало науково-пошукову експедицію в Північно-Західну Атлантику. Мета експедиції - пошук промислових скупчень на підводних горах Кельвін, Бермудському і Угловому поднятиях. Пошукові роботи привели до відкриття щільних нерестових скупчень Берікса та масляної риби на трьох вперше виявлених горах кутового підняття. В цей же період (літо північної півкулі 1976 р) промислові скупчення Берікса, кабан-риби, красноглазкі були виявлені БМРТ "Салехард" (Управління Заприбпромразведка) на горах китового хребта.
Успіхи цих перших експедицій у відкриту частину Атлантики довели перспективність пошукових робіт на підводних горах окремих ділянок Серединно-Атлантичного хребта, інших поднятиях дна океану. І в той же час вони показали, що навіть самі щільні промислові скупчення донних риб на таких хребтах, височинах і плато дуже вразливі. Так, після інтенсивної роботи 18 великотоннажних промислових суден протягом 1,5 місяців на горах кутового підняття стадо Берікса та масляної риби було в значній мірі підірвано і відновилося лише на початку 90-х рр. Положення з макруруса хребта Рейкьянес більш благополучне: цей район функціонує цілий рік досі. Причина такого "довгожительства" полягає в дуже великої складності виконання тралових робіт через надзвичайну розчленованості рельєфу в рифтової зоні і на схилах хребта. Тут втрачено, мабуть, найбільшу кількість промвооруженія в порівнянні з іншими промисловими районами Атлантики.
Розглянувши варіанти можливого приросту уловів при освоєнні запасів промислової іхтіофауни на всіх перспективних підводних поднятиях Атлантики, фахівці управління Заприбпромразведка прийшли до висновку, що цей приріст буде незначним. Він не зможе компенсувати втрати вилову вітчизняного промислового флоту при витіснення його з традиційних районів промислу на шельфах у разі введення 200-мильних зон усіма прибережними державами басейну Атлантичного океану.
У цих умовах (початок другої половини 70-х рр.) Увагу фахівців управління знову було звернуто на райони Південно-Східної частини Тихого океану (ЮВТО) - 87-й район ФАО; межі району: північ - 5ою.ш., південь - 60ою.ш., схід - берегова риса Південної Америки і протоку Дрейка, захід - 105оз.д. Рекогносцирувальна дослідження в цьому районі Тихого океану проводилися починаючи з 1965 р За межами 200-мильних зон Перу і Чилі в період з 1965 по 1975 р працювали науково-пошукові та науково-дослідні судна управлінь Заприбпромразведка і Югрибпромразведка, Тихоокеанського управління промислової розвідки і науково дослідного флоту (ТУРНІФ), Атлантичного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії (АтлантНІРО), Тихоокеанського науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії (ТІН О) і Всесоюзного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії (ВНІРО). Підставою для проведення численних експедицій різних науково-пошукових і науково-дослідних організацій Міністерства рибного господарства СРСР є своєрідні океанологічні умови, що забезпечують високу біологічну продуктивність не тільки прибережних, шельфових вод, а й вод відкритого океану. Однак значних промислових скупчень риб, на яких міг би ефективно працювати рибодобувні флот, практично не було виявлено. Це могло пояснюватися як недостатнім досвідом робіт у відкритому океані і слабкою технічною оснащеністю судів, так і відсутністю в період досліджень промислових скупчень риб.
Один з основних об'єктів пошуку - перуанська ставрида Trachurus symmetricus murphyi - була в кінці-кінців виявлена в невеликій кількості вітчизняними судами лише під час досліджень сировинних ресурсів прибережних вод Перу і Чилі в 1971-1973 рр. у відносно холодних водах прибережної апвеллинга. Приблизно в ці ж роки (1973-1975) науково-пошуковими експедиціями ТУРНІФ і ТІНРО була досліджена пелагіаль в районі підводного хребта Наска, де обловлювати невеликі окремі скупчення перуанської ставриди практично всіх розмірно-вікових груп.
У 1978 р рибопромисловим об'єднанням (Головком) Заприба спільно з управлінням Заприбпромразведка була організована пошуково-промислова експедиція у відкриті води ЮВТО в складі п'яти великотоннажних суден. У серпні 1978 р науково-пошукове судно управління Заприбпромразведка РТМС "Зірка" в середніх координатах 16о05 'пд.ш. 80о15 'з.д. вперше за кілька років пошукових зусиль отримало промисловий вилов: за годинне тралення було піднято 25 т риби - 80% ставрида, 20% скумбрія; в прилове - сардинопс і великий анчоус. Розвиваючи пошук на підводних горах хребта Наска і на акваторії, прилеглої до ВЕЗ Перу, РТМС "Зірка" виявив промислові скупчення ставриди, скумбрії, сардінопс і красноглазок. Крім того, в придонних шарах на окремих горах хребта Наска були виявлені великі концентрації Берікса; в уловах відзначалися беспузирний окунь, дзеркальний соняшник, а також представник ракоподібних - лангуста. Скупчення цих риб мешкають в межах океанічного апвеллинга над підповерхневим Перу-Чилійським противотечением. Щільні промислові концентрації іхтіофауни на даній акваторії дозволили вже у вересні 1978 р розмістити тут, в так званому Північному підрайоні ЮВТО (на північ від 30о пд.ш.), кілька великотоннажних промислових суден. До листопада-грудня 1978 р цьому підрайоні вели промисел до 20 великотоннажних траулерів Главків Заприба, Севриба, Азчорриба, основним об'єктом лову яких була ставрида.
Розвиваючи пошук в південному напрямку, пошукові суду управління Заприбпромразведка (зокрема, РТМС "Зірка", БМРТ "Піонер Латвії") в грудні 1979 р виявили щільні промислові скупчення ставриди в районі, що отримав згодом назву "Південний" (на південь від 30-ї паралелі ). Практично весь період з січня по червень 1979 року включно промислові судна працювали спочатку на нерестових, а потім на нагульних скупченнях ставриди в Південному підрайоні ЮВТО. Роботами була охоплена акваторія від ВЕЗ Чилі до 85-86о з.д. В червні місяці флот змістився трохи на захід, промисел вівся на ділянці між 41о30 і 43о20 пд.ш. від 85о00 до 87о50 з.д. Тут була виявлена квазістаціонарних меандру Антарктичного циркумполярної течії (АЦТ), існування якої, мабуть, обумовлено впливом рельєфу дна (Чилійський підняття). У самому кінці червня науково-пошукове судно управління Заприбпромразведка ТЗВ "Плунге" став розвивати пошук в західному напрямку і 29.06.1979 р в середніх координатах 41о50 пд.ш. 88о40 з.д. виявив градиентную зону, поблизу якої розташовувалося велика кількість великих косяків ставриди (висотою до 70-100 м, протяжністю 300-500 м). Контрольні улови давали від 25 до 50-70 т риби. Видобувний флот швидко вийшов на цю ділянку. В подальшому "Плунге" вів пошукові роботи в межах Антарктичної конвергенції (Антарктичний субполярних фронт) в західному напрямку, постійно наводячи промислові судна на скупчення ставриди. Успіх цих пошукових робіт дозволив довести видобувний флот практично до 110о з.д. Тобто вже в серпні 1979 р вітчизняний рибопромислового флоту вийшов за межі ЮВТО і став успішно обловлювати нагульних ставриду в Південно-Західній частині Тихого океану (ЮЗТО - 88-й район ФАО; східна межа його проходить по 105о з.д.). У 1982-1983 рр. і в наступні роки, включаючи 1990 року, пошукові суду управлінь Заприбпромразведка (РТМС "Зірка", "Куликове поле", "Новочебоксарск"), Югрибпромразведка (РТМС "Відродження", "Професор Місяців"), ТУРНІФ (РТМС "Дарвін", "Професор Кожин") розширили район пошуку і промислу в ЮЗТО між 35 і 50о пд.ш. від 80-105о з.д. - спочатку до 140о з.д., а потім і до 173о з.д. Таким чином, цими роботами було доведено існування величезного по протяжності ареалу ставриди, що тягнеться в південній частині Тихого океану від берегів Чилі до узбережжя Нової Зеландії.
Відкриття і стрімке освоєння унікальної сировинної бази південній частині Тихого океану стало можливим завдяки кільком обставинам:
- обмеженість ресурсів для флоту Західного басейну в Атлантичному океані після введення виняткових економічних зон зарубіжними державами;
- багатий досвід пошуку і промислу у відкритій частині Атлантики;
- організація ефективної пошукової діяльності.
Останнє принципово важливо. Передбачалося зосередження зусиль на найбільш перспективних напрямках з подальшим перемиканням сил і засобів туди, де буде досягнутий успіх. Практика підтвердила правильність методу. За 13 років (з 1978 р) вивчення та експлуатації сировинних ресурсів ЮВТО, а потім (з 1980 р) і Південно-Західної частини Тихого океану виконано понад 200 дослідницьких і пошукових експедицій на судах МРХ СРСР, в тому числі управління Заприбпромразведка організувало і провело 100 експедицій на великотоннажних та 84 експедиції на среднетоннажних судах. У цих експедиціях отримані численні матеріали по біології, розподілу, поводженню, умов проживання перуанської ставриди і сардини-івасі в океанській пелагіалі. Всі ці роботи дозволили вивчити багато рис екології наймасовішого промислового об'єкта - ставриди, організувати її ефективний промисел, що дозволило СРСР вже до середини-кінця 80-х років довести видобуток цієї риби до 1 млн. Т на рік (табл.1).
Нарощування обсягу (в 1979-1981 рр.) І подальший близький до стабільного рівень видобутку був обумовлений поступовою заміною застарілих типів судів більш енергоозброєність (табл. 2); технічної еволюцією в промвооруженіі, навігаційної і рибопошуковою техніці, в технологічному обладнанні. У свою чергу ця заміна в значній мірі була обумовлена змінами в характеристиках сировинної бази (кількість ставриди, її розмірно-ваговий склад, доступність вилучення). Суть змін полягає в наступному: в початковий період експлуатації Північного і Південного підрайонів ЮВТО незачепленою промислом стадо ставриди було представлено повним набором розмірно-вікових груп модальних класів від 32 до 52 см. Вже до 1983-1984 рр. основу промислу становили угруповання модальних класів 32-34 см. У 1979-1980 рр. на акваторії Південного підрайону масштаби скупчень були такими, що флот міг працювати, розосередившись на великих площах. Так, з 16 по 20 травня 1980 р в період, несприятливий для промислу, площа, на якій працював флот, становила приблизно 14500 кв. миль. Після 1985 року цей показник не перевищував 1000 кв. миль. У 1979-1980 рр. щільність і малорухливість скупчень дозволяли навіть судам типу БМРТ і РТМА виловлювати стільки риби, скільки могли обробити.
З вилученням старших вікових угруповань, ознаки якого проявилися вже до 1981-1982 рр., Ускладнилася проблема видобутку для БМРТ і РТМА. Крім того, поза сумнівом, до цього часу ставрида адаптувалася до швидкості тралення більш енергоозброєних судів. Однак до 1985 року ця проблема торкнулася і суден типу РТМС. Для них ефективний промисел став можливий лише в нерестовий сезон: серпень-листопад в Північному і грудень-лютий в Південному підрайонах. До кінця 80-х років основу уловів в південній частині Тихого океану давали сучасні енергоозброєність суду (БАТ і РТМКС), провідні тралення зі швидкістю не менше 6-6,5 вузлів.
Важливою обставиною, що визначив нарощування і збереження рівня видобутку при зазначених змінах в стані сировинної бази, з'явилася можливість сезонного великомасштабного маневрування флотом. У ЮВТО цей маневр здійснювався між Північним (з липня-серпня по листопад-грудень) і Південним (з листопада-грудня по липень-серпень) підрайону. Маневр флотом виявився неможливим в 1983-1984 рр. після катастрофічного Ель-Ніньо 1982 року, коли ставрида в Північному підрайоні була відсутня. Додатковим елементом великомасштабного маневрування флотом стало залучення в експлуатацію сировинних ресурсів ЮЗТО. У 1980 - 1982 рр. було практично доведено наявність промислових скупчень ставриди модальних класів 48-52 см і середньою масою до 1200-1500 г в Південно-Західній частині Тихого океану до 140о з.д. Однак промислова експлуатація виявлених скупчень ставриди почалася тільки з 1985 р Надалі, до 1991 року включно, промисловий флот з квітня-травня по червень-липень переходив в ЮЗТО. До 1989 р промислом була освоєна акваторія до 120о з.д., а в 1990-1991 рр. - західна частина регіону, аж до 173о з.д. Однак наприкінці 1991 р пошукова та промислова діяльність вітчизняного флоту в Південній частині Тихого океану була припинена.
Крім ставриди найбільш масовим промисловим об'єктом в ЮВТО є сардина-івасі Sardinops sagax sagax. Науково-пошукові роботи показали, що промислові скупчення сардини формуються за межами 200-мильної зони тільки в Північному підрайоні (5-20о пд.ш.). Тут періодично, з червня по листопад, сардина утворює скупчення, нерідко змішані зі ставридою і скумбрією. Сардінопс досягає довжини 35-39 см, хоча в уловах зазвичай переважають особини завдовжки 20-28 см, модальних класів 22-25 см, масою 100-340 г. У червні-серпні переважає нагульних і Преднерестовая риба, у вересні-листопаді - нерестовий. Найбільш сприятливим періодом для промислу є вересень-жовтень, коли обловлювати нерестовий малорухлива риба. При цьому в 1979-1982 і 1986 роках скупчення сардини поширювалися на захід від зони Перу на відстань від 10 до 140 миль. Загальна площа, яку займає скупченнями, змінювалася від 2-3,5 до 10-14 тис. Кв. миль. На цих скупченнях успішно працювали як великотоннажні судна, добовий вилов яких досягав 70-100 т, так і середньотонажні. Останні займалися кошельковим промислом і виловлювали за замет в середньому близько 10 т.
Масштаби виходу скупчень сардини за межі зони Перу залежать від інтенсивності і потужності холодного Перуанської течії, в водах якого живе сардинопс. Ослаблення течії і супутній цьому наплив теплих тропічних вод призводить до відходу вод Перуанської течії, а разом з ними і скупчень сардини, на схід, в межі зони Перу. Тому в 1983-1984 рр., В період Ель-Ніньо і відразу після нього, в Північному підрайоні відсутні скупчення не тільки сардини, але і скумбрії і ставриди. Тільки з 1986 р знову почалися виходи сардини за зону (з травня) в північній частині підрайону.
Цінним промисловим об'єктом ЮВТО є скумбрія японська - Scomber japonicus. За своїми біологічними циклами, особливостям харчування, поширення, поведінки ця риба близька до ставриди. Однак в промислових кількостях вона зустрічалася лише у економічної зони Перу. Південніше 25о пд.ш. вона потрапляла лише в якості прилову (не більше 1%). На акваторії Південного підрайону і в ЮЗТО штучний прилов скумбрії простежено до 140о з.д. Нерест скумбрії в Північному підрайоні доводиться на серпень-листопад, в Південному підрайоні і ЮЗТО - на жовтень-квітень. До теперішнього часу не ясно, чому на всій акваторії Південного підрайону і в ЮЗТО скумбрія зустрічається в незначних кількостях. Скумбрія - масова риба і в умовах практично одиничного поширення зберегтися не може. Ця проблема повинна вирішуватися в майбутньому.
На підводних горах хребтів Сала-і-Гомес, Наска в липні-серпні 1978 р були виявлені скупчення красноглазкі: південній Emmelichtydae nitidus cianescens і рожевої Emmelichtys struhsakerl. Ця придонно-пелагические риби. Довжина південної 23-40 см, при масі від 110 до 620 г; рожева має довжину 17-25 см, маса від 35 до 120 г. Після вельми активної експлуатації промислових концентрацій цих риб в січні-лютому 1979 р (тут було видобуто близько 7000 т), скупчення красноглазкі аж до 1991 р на горах хребтів Наска , Сала-і-Гомес не відновилися. Крім красноглазкі в цьому ж районі ЮВТО на окремих горах в 1978-1979 рр. епізодично обловлювати скупчення Берікса-Альфонсина - Beryx splendens. Улов коливалися від 0,2 до 25 т за тралення. Однак стабільних уловів цієї риби ніхто не домігся і промисел розвитку не отримав.
Про те, що прибережні води південно-східній частині Тихого океану відрізняються винятково високою біологічною продуктивністю, було відомо давно. В кінці 60-х - початку 70-х років завдяки величезним обсягами вилову перуанського анчоуса (12-13 млн. Т) Перу і Чилі займали провідні місця в загальносвітовому улов (Перу, 1972 г. - 1-е місце). Висока продуктивність вод цього району обумовлена перш за все існуванням потужного прибережного апвеллинга.
У той же час ще в 60-х роках В.Г. Богор відносив трансокеанський зону нотальних вод (від узбережжя Південної Америки до Нової Зеландії) до числа найбільш високопродуктивних ділянок Тихого океану [1]. Висока рибопродуктивність субантарктичних вод Тихого океану пояснюється унікальністю природних умов цього району (наявність потужного Антарктичного циркумполярної течії, субантарктичний конвергенція, великомасштабні коливання циркуляції атмосфери, викликані зміною положення Південнотихоокеанського антициклону, наявність Східно-Тихоокеанського підняття і т.д.). Унікальність фізико-географічних і океанологічних умов і явищ цього регіону сприяла формуванню унікальної сировинної бази ЮВТО і ЮЗТО. Своєрідність океанологічних умов різних ділянок південній частині Тихого океану визначило своєрідність іхтіофауни цих ділянок, відмінність їх видового складу, чисельності, розподілу і міграції гідробіонтів. Одні з них локалізовані в межах певних акваторій (сардина, анчоус, красноглазкі, Берікс), ареали інших займають величезні площі, що тягнуться від узбережжя Південної Америки до Нової Зеландії (ставрида). При цьому ареали ставриди і скумбрії в значній мірі збігаються, але в їх межах чисельність ставриди і скумбрії непорівнянні. Ставрида формує промислові скупчення на акваторії між економічними зонами Чилі і Нової Зеландії (ширина ареалу становить до 15о і більше за широтою). Скумбрія в межах тієї ж акваторії зустрічається лише в якості прилову.
Таким чином, пошукові зусилля басейнових науково-дослідних інститутів і промислових розвідок, перш за все управління Заприбпромразведка, успішний промисел гідробіонтів в південній частині Тихого океану протягом 13 років дозволили відкрити океанічний ареал ставриди, якому дали умовну назву "ставридових пояс", що має площу понад 2 , 5 млн. кв. миль.
Список літератури
Богор В.Г. Біомаса зоопланктону і продуктивні райони Тихого океану // Планктон Тихого океану. - М., 1967. - С. 221-229.
Виноградов М.Є., Шушкіна Е.А., Євсеєнко С.А. Біомаса кормового планктону і потенційні запаси перуанської ставриди в південно-західній тихоокеанської Субантарктіке // Питання іхтіології. - 1990. - Т. 30. - Вип. 6. - С. 1036-1040.
Євсеєнко С.А., Горбунова М.М. Іхтіопланктон району хребта Наска та східній частині субантарктичний фронтальної зони // Фронтальні зони південно-східній частині Тихого океану. - М., 1984. - С. 303-314.
Єлізаров А.А., Гречина А.С., Котенев Б.М., Кузнєцов О.М. Перуанська ставрида Trachurus summetricus murphyi у відкритих водах південній частині Тихого океану // Питання іхтіології. - 1992. - Т. 32. - Вип. 6. - С. 57-73.
Назаров Н.А., Нестеров А.А. Ставрида Trachurus murphyi в південно-західній частині Тихого океану // Резервні харчові біологічні ресурси відкритого океану і морів СРСР: Тези доп. - М., 1990. - С. 131-133.
Фондові матеріали - рейсові звіти науково-пошукових суден управління Заприбпромразведка в ЮВТО і ЮЗТО за період 1978-1991 рр.
|