Середня школа № 1.

ДЕКАБРИСТИ

В

Виборг

Учня 9 Б класу Викладач:

Чударова Володимира Крутских С.В.

Рецензент: Новосьолова В.А.

Виборг 2000 р

план

I. Вступ

II. Основна частина

1) Нижні чини - учасники повстання - в'язні Виборзької фортеці

2) Декабристи - в'язні Виборзької фортеці

· І.А. Анненков

· М.К. Кюхельбекер

· А.А. Шторх

· П.А. Муханов

· М.С. Лунін

3) Декабрист А.Н. Сутгоф і його зв'язок з Виборгом

III. висновок

IV. Список літератури

«Чи пробачать чисті герої.

Ми їх Заповіту не берегли.

Ми втратили все святе:

І сором душі, і честь землі ... »

Зінаїда Гіппіус. 14 грудня 1917 р

ВСТУП

Повстання декабристів - одна з найбільш чудових сторінок російської історії першої половини XIX століття. Ця подія глибоко вивчена істориками, але є ще не до кінця вивчені сторінки. Це було перше збройне повстання проти самодержавства і кріпосництва, організоване кращими представниками російського суспільства. 14 грудня 1825 року гвардійські полки були виведені на Сенатську площу революційно налаштованими офіцерами «щоб пробудити сплячих росіян», щоб заявити «наскільки шкідливо рабство для народу руського, народженої бути вільним ... бо тільки свобода робить його людиною і розгортає його здібності ...» / «Маніфест до російського народу »/. Цей день був призначений для присяги новому імператору Миколі I. Члени північного таємного товариства вирішили використовувати його для вирішення головного питання суспільно-політичного життя Росії того часу - змусити членів Державної ради і Сенату підписати і опублікувати «Маніфест до російського народу», який проголошував знищення самодержавства , скасування кріпосного права, великі демократичні перетворення. Кріпосне право було не тільки гальмом економічного розвитку Росії, але і ганебним явищем з морального боку.

Декабристи вивели на площу близько трьох тисяч нижніх чинів. Це були солдати лейб-гвардії Московського і Гренадерського полків, матроси Морського гвардійського екіпажу. Вони відстояли на морозі кілька годин, але наказу діяти не отримали. Чи не здалися на вмовляння, відбили кілька атак кінної гвардії. Увечері повсталі полки були розігнані залпами картечі.

Уряд, після розгрому повстання намагалося приховати участь в ньому гвардійців. Їх хотіли показати жертвами обману. Тому в своєму маніфесті від 19 грудня новий імператор попросив оголосити, що «ні справою, ні навмисно не брали участь в їх злодіяння заблудлі роти нижніх чинів», і що він вважає «першим собі розрадою оголосити їх невинними».

Але нижні чини, як і діячі таємних товариств, не уникли розправи. Так як камери Петропавлівської фортеці були переповнені, підшукувалися нові в'язниці. Слідча комісія на початку січня 1826 р запропонувала перевести 700 нижніх чинів в Виборзьку і Кексгольмського фортеці. Цар затвердив це рішення.

Нижні чини - учасники повстання-в'язні Виборзької фортеці

Чому ж була обрана Виборзька фортеця? Населення міста становило тоді трохи більше трьох тисяч чоловік. А військовий гарнізон налічував 1710 солдатів, не рахуючи офіцерів. Комендант Виборзької фортеці генерал-майор Б.М. Берг запропонував розмістити арештантів в одноповерховому кам'яному острозі а Корона-Санктанской фортеці (нині Аненський зміцнення), так як вважав, що «потаємної цього острогу для приміщення тих ... арештантів немає».

У Виборг були відправлені три партії арештантів. Шлях в 140 км, з км вони долали за 9 днів, роблячи два одноденних привалу. Перша партія - 100 солдатів лейб-гвардії гренадерського полку вийшла в дорогу 15 січня і прибула 23 січня, друга партія - ще 100 гренадер - вступила у Виборг 25 січня, третя - 51 гренадерів і 23 матроса морського гренадерського екіпажу - 27 січня. Супроводжував ці партії полковник Лющ в рапортах коменданту Петропавлівської фортеці доносив: «... під час шляху хворих не було, арештанти вели себе відмінно добре з особливим приміткою і через послух».

У лютому 1826 в Виборзьку фортеця були доставлені ще арештанти. Так, 14 лютого - доставлено два рядових учасника повстання. Вони містилися у важких умовах. У дуже сильною скупченості чотирьох приміщень острогу, арештанти спали на голих нарах. А.А. Закревський, генерал-губернатор Фінляндії, відвідав острог 28 січня. Побачивши, що арештанти «не мають для себе ніякої підстилки» наказав «відпустити на оне споживання п'ятсот лантухів їх ... порожніх, які перебували в Виборзькому провиантском магазині».

Заарештовані посилено охоронялися. 10 вартових постів були розміщені навколо острогу і всередині нього. Було вжито заходів, щоб арештанти «не мали повідомлень з іншими у фортеці живуть людьми, ... за зверненням їх і розмовами заснований був належний нагляд, ... для приготуванні їжі цим арештантам, печива хліба, шкарпетки води відряджені ... потрібне число інвалідів». Інваліди повинні були також спостерігати «за дією і розмовами» в'язнів.

Мабуть, для того щоб ніщо не нагадувало про те, що це колишні гвардійці, у арештантів відібрали мундири і шинелі і замінили їх надісланим з Петербурга старим армійським обмундируванням. Крім того всі вони були викреслені зі списків своїх полків.

Незабаром цар вирішив їх подальшу долю: всі вони перекладалися на Кавказ і розподілялися по різних армійським полкам окремого Кавказького корпусу.

З Виборга арештанти відправлялися 2 березня 1826 р .; до Рибінська йшли пішки, потім до Астрахані пливли на судах і, пропливши трохи вздовж узбережжя Каспійського моря, пішки вирушили до місця призначення. Всього їх було 285 осіб. На Кавказі солдати і матроси були розподілені по армійським полкам, а потім, в початку 1828 р послідувало повеління царя про їх переведення до Зведеного гвардійський полк. Війська Кавказького окремого округу брали участь в російсько-перській війні 1826-1828 рр. і багато солдатів загинули тут від ран і хвороб. Деякі, що залишилися в живих, повернулися в Петербург 11 грудня 1828 року в складі Зведеного гвардійського полку. На наступний день полк був розформований, а його батальйони повернулися в свої полки.

Декабристи - в'язні Виборзької фортеці

У 1825-1828 рр. в'язнями Виборзької фортеці були декабристи І.А.Анненков, М.К. Кюхельбекер, А.А. Шторх, П.А. Муханов, М.С. Лунін.

Першим сюди був направлений поручик Кавалергардського полку, член Петербурзької управи Південного таємного товариства Іван Олександрович Анненков. Він був арештований 19 грудня 1825, 25 грудня допитаний Миколою I і в той же день відправлений у Виборг. Анненков згадував згодом, що дорогий «страждаючи невідомістю», він довго і безуспішно намагався дізнатися у фельд'єгеря, куди його везуть. Нарешті, на останній, перед призначеним пунктом станції, той назвав йому місце. «Це мене трохи втішило, - згадував Іван Олександрович, - тому що я знав, що інші фортеці набагато страшніше ще, ніж у Виборзі. Після приїзду в Виборг, - свідчить далі декабрист, - мене посадили в замок ... В Виборзі сидіти було досить непогано. Офіцери і солдати були народ добрий і розуміючий, великий суворістю не дотримувалося, комендант був людина проста, офіцери часто збиралися в Шлосс, як на раути. Там завжди було вино, тому що у мене завжди були гроші, я був радий пригостити, офіцери були раді випити і кожен день розходилися дуже задоволені, а комендант добродушно говорив: «Я покладаюся на Ваше розсудливість, а Ви моїх-то побережіть». Чутливі німкені, дізнавшись про мою долю, надсилали виборзькі кренделі і різну провізію, навіть шкарпетки своєї роботи. Одного разу хтось кинув у вікно букет фіалок, який я зустрів з глибоким почуттям вдячності: квіти ці доставили мені невимовне задоволення ».

Настільки Нечитка зміст декабриста можна пояснити очевидно тим, що повстання тільки що сталося і уряд не встигло прийняти повсюдно жорсткі заходи з охорони в'язнів.

У Виборзі Анненков перебував трохи більше місяця. 1 лютого 1826 капітаном Виборзькій жандармської команди Соколовським він був доставлений в Петропавловську фортецю і поміщений в камеру № 19 Невської куртини.

Верховний кримінальний суд відніс І.А. Анненкова до державних злочинцям II розряду, поставивши йому в провину належність до таємного товариства і згода «в умисел на царевбивство». 10 грудня 1826 р декабрист був відправлений до Сибіру і тут містився в Читинському острозі, а потім у в'язниці Петровського заводу.

Михайло Карлович Кюхельбекер (молодший брат ліцейського друга А. С. Пушкіна Вільгельма Кюхельбекера) був наступним за часом в'язнем Виборзької фортеці. Достовірних відомостей про те, чи був лейтенант Гвардійського екіпажу М.К. Кюхельбекер членом Північного таємного товариства, немає. На слідстві він це заперечував. Це ж стверджували на допитах керівники суспільства. У матеріалах Слідчої комісії сказано: «Про існування таємного товариства ніколи не чув і членом її не бував».

Однак, Слідчої комісією було встановлено, що 14 грудня 1825 р М.К. Кюхельбекер проявив активну діяльність: чи не присягнув новому імператору, вийшов на Сенатську площу разом з матросами екіпажу, посилав їх звідси в казарми за бойовими патронами, представив матросам Є.П. Оболенського як «старшого начальника», перешкоджав Митрополиту Серафиму «умовляти солдат».

Після розгрому повстання М.К. Кюхельбекер був заарештований і посаджений в Олексіївський равелін Петропавлівської фортеці. 8 січня 1826 г. «о другій годині опівночі» але в супроводі фельд'єгеря відправлений у Виборзьку фортеця. Тут Михайло Карлович містився на головній гаупвахте і провів «під найсуворішим арештом» близько п'яти місяців. (Будинок гаупвахте збереглося до наших днів).

Разом з М.К. Кюхельбекером для утримання на головній гаупвахте в Виборг був відправлений підпоручик лейб-гвардії гренадерського полку А.А. Шторх. Він також залучався у справі декабристів, хоча членом таємного товариства не був. Але 14 грудня він теж вийшов разом з солдатами на Сенатську площу. Був заарештований. У Виборзі він утримувався до 15 червня. Потім плучілось порівняно легке покарання: був переведений з гвардії в армійський полк тим же чином.

10 травня Слідча комісія направила М.К. Кюхельбекеру в Виборг «питальні пункти», на які він давав відповідь.

3 червня 1826 г. «10 ч. До полудня» декабрист був спрямований з Виборга знову в Петропавловську фортецю. У зв'язку з тим, що «особисто брав участь в заколоті з обуренням нижніх чинів», лейтенант Кюхельбекер був віднесений до державних злочинцям V розряду.

Він був відправлений у Сибір, де 5 років провів у в'язницях Чити і Петровського заводу. «Діяльний за звичкою, відмінно добрий малий, ... Він, - як свідчить декабрист І.Д. Якушин, - був на послугу всім і кожному і мало обтяжувався тюремної життям ». У створеній декабристами артілі М.К. Кюхельбекер успішно справлявся з посадою городника, а на заняттях «каторжній академії» виступав з розповідями про кругосвітню плаванні, в якому брав участь.

У 1831 р для поселення Михайлу Карловичу був призначений маленьке містечко Баргузин. Тут він «побудував хату з різними службами», завів худобу, своїми руками обробляв землю.

Займався М.К. Кюхельбекер і науковою діяльністю. Іркутський губернатор доручив йому обстеження краю «в сільськогосподарському відношенні», пробує він вести і метеорологічні спостереження, в 1937 р бере участь в експедиції по проміри Байкалу.

Місцеве населення ставилося до нього добре.Про це сам М.К. Кюхельбекер пише в листі до Є.П. Оболенського: «У продовженні мого тут перебування встиг я заслужити загальне повагу і почасти і любов, ... ніж міг служив, словом і ділом, бідному і багатому без розбору».

У 1856 р М.К. Кюхельбекер отримав амністію, але залишився в Сибіру так як у нього не було коштів на переїзд в Центральну частину Росії.

Помер він в Баргузин в 1859 р, а в Лондоні, в газеті «Колокол», Герцен опублікував некролог на його смерть.

В даний час планується створення музею М.К. Кюхельбекера в місті Баргузин.

Декабристи П.А. Муханов і М. С. Лунін були переведені у Виборг 4 жовтня 1827 р з Свеаборга (фортеця на островах поблизу Гельсінгфорса).

Петро Олександрович Муханов був ровесником А.С. Пушкіна, товаришем К.Ф. Рилєєва. Рилєєв присвятив йому свою поему «Єрмак». Один з варіантів поеми «Розбійники». А.С. Пушкіна, за припущенням літературознавців, так само присвячений Петру Олександровичу Муханову.

П.А. Муханов навчався з багатьма майбутніми декабристами в школі колонновожатих, де отримав прізвисько «Галл». Потім служив в Петербурзі, Воронежі, Києві, на Кавказі. П.А. Муханов не брав участі ні в повстанні на Сенатській площі, ні у військовій сутичці на Україні. Живучи ідеалами молоді 20-х років XIX століття, він всім серцем поділяв надії і мрії про скорочення терміну солдатчини, про рівність станів в правах.

П.А. Муханов служив ад'ютантом у генерала М.М. Раєвського і знаходився у відпустці в Москві, коли дізнався про події в Петербурзі і про що послідували масові арешти. Серед заарештованих були його друзі: К. Рилєєв, І. Пущин, А. Поджіо, С. Волконський та інші, і він палко бажав звільнити їх. П.А. Муханов запропонував своїм соратникам-москвичам ідею вбивства Миколи I з маленького револьвера, захованого в ефесі шпаги. Цей «крик душі» був сприйнятий друзями з іронією і названий абсурдом, але про нього було «повідомлено» і Муханова заарештували. Вирок комісії був: «Вимовляв зухвалий слова в приватній розмові, означає не умисел, але миттєву думку і порив на царевбивство і належав до таємного товариства, хоча, без повного поняття про потаємної мети щодо бунту ... Віднесено до IV розряду, засуджений до тимчасової засланні в каторжну роботу на 15 років, а потім на поселення ».

Після арешту перебував спочатку в Петропавлівській фортеці, потім майже рік в Свеаборгской, потім був переведений в Виборг. Виборзька фортеця стала для П.А. Муханова етапної в'язницею. Тут він пробув лише кілька днів, так як вже 12 жовтня було переведено в Шліссельбурзької фортеці і в той же день зі своїми друзями декабристами А.В. Поджио і І.І. Пущино відправлений до Сибіру.

Потім разом з іншими декабристами П.А. Муханов містився в Читинському острозі, а потім, восени 1830 р в тюрмі Петровського заводу. Товариші добре ставилися до нього, і він, в свою чергу, був завжди турботливий і уважний до них. П.А. Муханов викладав історію Росії на заняттях «каторжній академії», де навчалися і навчали інших майже всі декабристи.

Термін каторжних робіт для П.А. Муханова закінчився у 1832 р, місцем поселення йому був призначений Братський острог - невелике село в тайзі. Тут він прожив майже 10 років і, за його словами життя було «сильно сумної і абсолютно самотньою». Він був приречений на бездіяльність.

Тільки в 1842 р, після численних прохань його матері П.А. Муханов був переведений в село Усть-Куди Іркутської губернії, де тоді жили багато декабристів.

П.А. Муханов гідний пам'яті вже тим, що стійко прийняв покарання і був діяльний протягом усіх років, проведених в Сибіру: в Читі і в Петровську - Забайкальському він читав лекції з історії Росії товаришам по посиланню, на поселенні будував будинки, брав участь у зведенні церкви в Братському острозі, обробляв землю, ділився досвідом і насінням з місцевими жителями, мріяв про переведення їх в податкові стан. Його високі духовні якості проявилися у ставленні до людей, його товариші по долі прагнули підтримувати зв'язок з ним і в розлуці. Особливо міцно він був з сім'єю Волконських. Марія Миколаївна в суворі часи каторги, коли йому було заборонено листування з рідними, писала його матері. У Сергія Григоровича з Петром Олександровичем на поселенні в 40-50 рр. були спільні інтереси і трудові справи.

Муханов дуже часто хворів, тому що в'язниці і посилання підірвали його сили, друзям часто доводилося чергувати біля його ліжка.

У лютому 1854 р Петра Олександровича не стало. Похований він в Іркутську, в огорожі Знам'янського монастиря. Поруч могили декабриста Н.А. Панова, княгині Є.І. Трубецькой і трьох її дітей.

У Виборзької фортеці найдовше декабристів перебував член Союзу порятунку, Союзу благоденства, один із засновників і керівників Північного таємного товариства Михайло Сергійович Лунін. 9 квітня 1826 він був заарештований у Варшаві і доставлений до Петербурга. Верховним кримінальним судом був віднесений до державних злочинцям II розряду. До відправки в Сибір півроку перебував у Петропавлівській фортеці, майже рік в Свеаборг, 4 жовтня 1827 року був переведений у Виборгськую фортеця, в якій перебував більше півроку.

Виріс в багатій дворянській родині, М.С. Лунін отримав освіту і виховання, яке відповідало вимогам великого світла: знав головні європейські мови, добре фехтував і взагалі володів зброєю, їздив верхи, добре танцював, засвоїв весь світський лоск. Він рано вступив на військову службу, в 1805 р мав чин корнета, а в 1813 р - вже ротмістра.

У 1812-1815 рр. він брав участь в бойових походах російських військ. У 1815 р він залишає військову службу і на протязі двох років живе в Парижі. Тут М.С. Лунін зустрічався з найбільшим соціальним мислителем Франції Сен-Симоном, високо оцінив свого російського співрозмовника і мріяли поширити через нього свої ідеї «серед народу ще на висушеного скептицизмом». Повернувшись до Росії, він вступив на службу в лейб-гвардії Гродненського гусарського полку і дослужився до чину підполковника. Деякий час його військова служба проходила у Варшаві, де він і був заарештований.

А.С. Пушкін, що близько знала М.С. Луніна, зберіг про нього думку, як про «справді видатним людину».

По поверненні з Парижа до Росії М.С. Лунін взяв участь у діяльності перших таємних товариств - «Союзу благоденства» і «Союзу Порятунку», а потім став членом «Північного товариства» декабристів. Він схвалював і пропагував мети таємних товариств: досягнення політичної свободи, введення в Росії конституційного режиму, знищення кріпосного права. Прихильник рішучих революційних заходів, М.С. Лунін сам зголосився здійснити акт царевбивства.

Як учасник таємних товариств, М.С. Лунін в 1826 був засуджений Верховним кримінальним судом до позбавлення чинів і дворянства, і до заслання на каторжні роботи на 20 років. Під час слідства і суду він виявив велику твердість і почуття власної гідності. М.С. Луніна відправили в Свеаборгской фортеця, де він пробув рік.

З Свеаборга його перевели разом з Муханова в Виборзький замок.

Сестра декабриста, Е.С. Уварова, дізнавшись про місцезнаходження брата, відправила в Виборг гроші, необхідні речі та книги, переважно художню літературу на іноземних мовах. З російських книг були два альманаху А. Дельвіга «Північні квіти» і Новий завіт. М.С. Луніну був переданий лише Новий заповіт, вся інша література була відправлена ​​назад.

Лунін був дуже дотепний чоловік, тюрмах не вдалося зламати його глузливий характер. Про це свідчить епізод, розказаний в «Записках» княгині М.Н. Волконської: «Генерал-губернатор Закревський, відвідавши в'язницю через службові обов'язки, запитав його:« Чи є у вас все необхідне? »Тюрма була жахливою: дощ протікав крізь стелю, така погана був дах. Лунін відповів йому, посміхаючись: «я цілком задоволений всім, мені бракує лише парасольки» »(на сьогоднішній день невідомо, про яку з фінляндських в'язниць - Свеаборгской або Виборзькій - йде тут мова)

Про Виборзькому період життя М.С. Луніна свідчить і декабрист П.М. Свистунов: «він стверджував, що перебування у Виборзі вважає найщасливішою епохою в житті. Випадкова обстановка його була йому там до смаку і в духовному і в матеріальному відношенні, що він не без жалю розлучився зі своєю тюрмою ... »(Свистунов П. Н. Одповідь. Спогади і розповіді діячів таємних товариств 1820-х років. Том 2., Москва, 1993р., стор. 304)

Навесні 1828 Лунін був відправлений з Виборга до Сибіру. 24 квітня черговий генерал Головного штабу А.П.Потапов повідомив шефа жандармів А.Х. Бенкендорфу про відправку до Сибіру декабристів Громницького, Кірєєва, Митьково і Луніна.

У 1988 р одна з нових вулиць Виборга отримала найменування «Вулиця декабриста Луніна».

З Виборга декабрист М.С. Лунін був відправлений до Сибіру, ​​на каторгу (спочатку в Читу, потім - в Петровський завод), де перебував до 1836 р Звільнившись від каторжних робіт, він вийшов на поселення і до 1841 жив у селі Урик Іркутської губернії.

У 1841 р він був знову заарештований і ув'язнений в тюремний замок при Акатуйській руднику, звідки йому вже не судилося вийти. У 1845 р М.С. Луніна не стало.

Так закінчилося життя цього видатного декабриста, активного діяча визвольного руху.

Декабрист А.Н. Сутгоф і його зв'язок з Виборгом

У 1985 р Ельга Миколаївна Абакшина, науковий керівник «Малої Академії» м Виборга виявила в Виборзькому архіві рапорт коронного фохта на розшук «компетентними органами» імперії родичів декабристів, у якому йшлося: «... дядько поручика лейб-гренадерів Алксандра Сутгофа, надвірний радник Філіп Сутгоф , 72-х років, має садибу в Виборзькому форштадті »(нині Петровський селище).

В результаті подальших пошуків стало ясно, що Сутгофа - це родовий клан Виборга, що будинок Сутгофов (XVIII ст.) Знаходився на розі Північного Валу і Єпископської (нині Підгірна) і, що, навіть іменувався цей крутий спуск - «Спуск Сутгофов». Нам же відомий цей будинок, як «Будинок Хакмана», перебудований У.Ульбергом в стилі «югенд», і тільки праве крило (по Північному Валу) нагадує про минуле гнізді Сутгофов.

Поручик лейб-гвардії гренадерського полку Олександр Миколайович Сутгоф народився 4 (16) грудня 1801 в сім'ї героя війни 1812 року генерал-майора, шефа 37-го єгерського полку Миколи Івановича Сутгофа, шведського походження, уродженця Виборга (до речі, портрет його був вилучено з галереї героїв 1812 року в Зимовому Палаці після повстання декабристів).

Майбутній декабрист виховувався в Московському університетському пансіоні. У службу вступив юнкером в 1917 р і переведений в чині поручика в лейб-гвардії гренадерський полк 10 грудня 1823 р Саме йому і його лейб-гвардії судилося «зіграти видатну роль у повстанні, цілком виконавши покладене на нього доручення, до кінця залишаючись з повсталими ».

Вранці 14 грудня поручики Сутгоф і Панов зі своїми лейб-гренадерів (втім, в казармах залишалися тільки рота гр.Лівена) вибігли з казарм, надівши амуніцію, теплі шинелі і захопивши провіант. Однак, не маючи точних відомостей про те, як розгортаються події, вони минули Зимовий Палац і попрямували на площу до Сенату.

Полковий командир Стюлер, наздогнавши їх на Дворянській вулиці, умовляв солдатів повернутися, але вони кинулися за Сутгофа «з великим ще супроти колишнього прагненням».

Характерно, що свої бесіди і переговори з солдатами Сутгоф називає «зборами роти», «і треба визнати, що він зібрався на Сенатську площу грунтовніше інших ...»

Лейб-гренадери вмовляли поручика Сутгофа сховатися, він відповідав, що ніколи цього не зробить. До того ж, платню солдатів у нього в кишені ... Солдати сказали тоді, що без платні обійдуться, аби він не попався в руки уряду ...

А в той же день А.Н. Сутгоф був заарештований навпроти Кінногвардійського манежу (тобто він і не йшов з Сенатській площі) і доставлений в Петропавловську фортецю в каземат №10 сумно знаменитого Олексіївського равеліну.

Слідча комісія дає опис зовнішності Сутгофа: «прикмети: зріст 2 аршини 84/8 вершків.Обличчям бел, сухощав, очі блакитні, ніс парямой, волосся на голові і бровах русяве ». Микола Бестужев вже в Сибіру створив чудовий портрет Сутгофа.

Вирок ... «Засуджений за першим розрядом, відсіканням голови ...» Але по конформації від 10 липня 1826 засуджений на каторжні роботи вічно. Однак перед сибірською каторгою йому, як і багатьом іншим його сподвижникам, довелося цілий рік провести в казематі Свартгольма.

А.Н. Сутгоф прибув в Читинський острог 25 серпня 1827 року і через 12 років звернений ан поселення в 20 верстах від Іркутська.

В кінці царювання Миколи I отримав повідомлення про звільнення з Сибіру за посиленим клопотанням його Матєї, генеральші Анастасії Василівни Сутгоф і сестри Ганни Миколаївни Наришкіної.

А.Н. Сутгоф відправився на Кавказ, де тягнув солдатську лямку ще років вісім. Тільки з царювання Олександра Миколайовича він був проведений в офіцери. Згодом А.Н. Сутгоф був перекомандірован до Управління мінеральними водами, спочатку в Кисловодськ, а потім в Боржомі.

У 1856 р проїздом через Москву зібралися в першопрестольній первістки свободи - князь Трубецькой і Волконський, Лорер, Сутгоф, М. Муравйов-Апостол, Наришкін ... «Після 30 років всі ці посилання ветерани свободи вітали всім серцем початок нового царювання (Алксандра I), готує благодійну свободу народу, закабалення і закріпаченому історичної, кричущою неправдою. Це було останнє збори членів Таємного Товариства ... 14 серпня А.Н. Сутгоф помер від хвороб в Боржомі. Похований в огорожі церкви.

висновок

26 грудня 2000 року минає 175 років від дня повстання декабристів. Черговий ювілей відзначатиметься науковими конференціями, урочистими засіданнями, новими дослідженнями цієї проблеми. Про декабристів написано багато книг і статей. До декабристської теми зверталися й історики, і політики, і поети, і письменники, і композитори. Про декабристів писав А.С. Пушкін - це і «Послання в Сибір» і глави «Євгенія Онєгіна». Зацікавившись історією руху декабристів, Л.Н. Толстой написав «Війну і мир». Про декабристів писав Д.С. Мережковський, З. Гіппіус, М. Цвєтаєва та інші. Оперу «Декабристи» написав Ю.Н. Шапорін. Декабристам присвячено кілька кінофільмів, найбільш відомий «Зірка привабливого щастя». Декабристская тема займає важливе місце в працях сучасних вчених-істориків, аспірантів, студентів.

Вивчення історії декабристів помітно пожвавилося в 1975 р, у зв'язку зі 150-річним ювілеєм повстання на Сенатській площі. З'явилися нові публікації документів, перевидання спогадів. Величезна заслуга у вивченні цього питання належить М.В. Нєчкіної, Н.М. Дружиніна, С.Б. Окуня, С.Ф. Коваль і іншим. У вивчення цього питання внесли свій вклад декабристская секція при Державному музеї історії Санкт-Петербурга, виборжане: Зінаїда Анатоліївна Новосьолова, історик, завідувач науково-дослідним і експозиційним відділом Виборзького краєзнавчого музею, член декабристської секції.

Ельга Миколаївна Абакшина, керівник молодіжного наукового товариства «Мала Академія», члени цього наукового Товариство Дмитро Бурганов, Микола Коршунов, Михайло Красовський та інші.

Інтерес до історії декабристів не слабшає, тому що багато сторін цієї теми вимагають подальшого дослідження. На сьогоднішній день ми можемо впевнено назвати імена шести декабристів, пов'язаних з нашим містом. Однак, можливі й нові відкриття, нові імена.

література:

1. Абакшина Е.Н. «Мир вам, люди справи, а не слова ...» Пошуки і знахідки - «Виборг», 1995 г., 23 грудня

2. Гордін Я. Заколот реформаторів. - Лениздат, 1989, с.293.

3. Васильєв В.М. Декабрист Лунін - в'язень Виборзького замку. - «Виборзький комуніст», 1959, 27 листопада.

4. Коршунов Н., Красовський М. Декабристи - моряки. - «Виборг», 1996 г., 7 грудня.

5. Новосьолова З.А. Декабристи - в'язні Виборзької. - М'РА. Літературно - історико - художній журнал. Грудневий випуск С-Пб, 1996 г., №1, стор. 31-36.

6. Новосьолова З.А. Михайло Кюхельбекер. - «Виборг», 1993 р, 13 лютого.

7. Новосьолова З.А. Петро Муханов. - «Виборг», 1993 р, 27 лютого.

8. Новосьолова З.А. «Потаємної цього острогу ... немає». - «Виборзький комуніст», 1985 г., 21 грудня.

9. Потьомкін Л. Секретні в'язні Виборзького замку. - «Виборзький комуніст», 1978 г., 10 грудня.

10. Тушина Г.С. Петро Алескандровіч Муханов. - М'РА. Літературно-історико-художній журнал., Декабристського випуск., СПб, 1996 г., №1, стор. 117-119

11. Цамуталі А.Н. історія декабристів. Деякі підсумки і перспективи. М'РА. Літературно-історико-художній журнал., Декабристського випуск., СПб, 1996 г., №1, стор. 7-12

12. 14 грудня 1825 року. Спогади очевидців. - / Упоряд. Ільїн П.В. та інші / СПб, «Академічний проект»., 1999 г. 750 стр.

13. Енциклопедичний словник. Том 63., Изд. Ф.А. Брокгауз і И.А. Ефром., СПб «Видавнича справа»., 1901, сс. 126.